****
Стікає віск, сплітаючись в слова.
В них застигають миті і хвилини
Мій ангел ще живий. І я жива.
У нас сьогодні спільні іменини.
Він невідступно слідує за мною
невидимою постаттю німою.
Нечутно голову кладе на плечі,
благославляючи мій сон під вечір.
Страждаючи, зі мною пише вірш.
Нещасний!
         Раптом знов його впізнаю
як відблиск у очах гостей моїх
за чашечкою чаю.
                (1990р.)

        Прощання
Прощання час гіркий
закінчиться нетяжко:
обманутою пташкою
зривається з руки.
Поспішно загримлять
коліс вагонних орди.
Прощальнії акорди
нещиро зазвучать.
Навздогін - суєта,
хрипливий клич ворони...
Дитинство на пероні
стоїть, мов сирота.
                (1991)

          Ноктюрн
Над палаючою свічкою
Серце стиснеться до болю:
Ви були мені сестричкою
Я молюсь за вашу долю.

Обірвалася мелодія.
Залишився в небі розчерк...
Літаки - неначе злодії:
Викрадають найдорожчих.
(25 червня 1993)

           Вирок
Україно моя, Україно,
нещаслива матусе моя!
Я - твоя безталанна дитина,
що згубилчсь в російських краях.
Ти скажи, чим тебе лікувати,
Як згасити Чорнобильський біль?
Зустрічаєш мене, наче мати,
ти забула про хліб і про сіль.
Сіль погіркла від стронцію й йоду,
хліб вже більш не дарує життя . . .
Опромінені діти народу
розлетілись шукать майбуття.
         (4 квітня 1991)

               Осіннє
Сум крадеться по землі,
відтіняє неба просинь.
В Міннесоту входить осінь
тихим поступом в імлі.
Зупинивши казки мить,
підкрадеться сон незримо,
й мерзле листя за дверима
першим смутком задзвенить.
А в коханій стороні,
поміж струн знайомих сосен
зазвучить акордом осінь
й відгукнеться в далині.
      (Листопад 1992)

          Удосвіта
Не пишеться...
       Натхнення світлі миті
остуджує холодна голова.
Не пишеться...
       І я згрібаю в сміття
зі столу обезбарвлені слова.
Та трапиться,
що ритміка і рима
зіллються воєдино уві сні.
І проросте поезія незримо,
як пролісок під снігом на весні.
      (Лютий 1993)